Моя сім’я, моя родина в житті та долі України
«Ми всі – одна сім’я, єдина ми родина.
Мільйони різних «я», а разом – Україна».
Анатолій Матвійчук
Саме під таким гаслом 06 грудня 2021 року, в День Збройних Сил України, студенти 212 групи разом із наставником Грушко Людмилою Василівною провели в рамках засідання «Університету культури поведінки» для студентів І курсу годину спілкування з теми «Моя сім’я, моя родина в житті та долі України».
У народі кажуть, що гарна та сім′я, де виростають гарні діти. І це справедливо, бо у сім′ї, де всі живуть цілеспрямованим, радісним життям маленького колективу, де всі люблять один одного, де панує атмосфера взаємодопомоги, тепла, турботи, ростуть щасливі діти.
Батьки і діти. Діти і батьки:
Нерозділиме і одвічне коло.
Ми засіваємо житейське поле.
І не на день минущий – на віки.
Вправи «Продовжте прислів’я», « Незакінчене речення», «Кошик думок», «Вірите чи не вірите», «Заморочки із бочки» сприяли творчій співпраці ведучих та присутніх на заході.
Українські воїни – це і солдати незалежної Української держави, і юнаки, які здобувають освіту в нашому коледжі і які в майбутньому стануть мужніми захисниками України. Саме вони повинні усвідомити себе частиною великого українського народу, мати високий рівень національної самосвідомісті та патріотичних почуттів до рідної землі, бо всі ми, українці, є причетними до наших Збройних Сил. Адже всі ми не лише любимо Вітчизну, а й пишаємося нею, отже, вважаємо себе зобов’язаними її захищати.
Кожна людина з великим трепетом згадує те місце, де народилася, де минуло її дитинство. Маленька батьківщина кожної людини — це те родинне вогнище, де живуть мама, тато, сестра, брат, дідусь, бабуся. І якщо скласти маленькі батьківщини кожного з нас, вийде велика, могутня держава – Україна.
Немає України без калини,
Як і нема без пісні солов’я.
А ми народ – зернина до зернини,
В біді і в щасті ми – одна сім’я.
Тож шануйте своє коріння.
Любіть і бережіть свої родини!
Людмила Грушко, наставник 212 групи
