А люди в сумі, а люди кличуть,
Підбитим птахом до нас кигичуть.
На чорних плитах у сльозах квіти.
Ще досі чути, як плачуть діти.
Як стогне батько, як скиглить мати…
Таке не можна нам забувати.
(Д. Білоус)
Те, що відбулося в Україні в 1932-1933 р.р., ніде в офіційних документах того часу не зафіксовано. Лише через багато десятиліть вдалося розпочати серйозні дослідження втрат від голодомору 1932-1933 років. І ці цифри вражають.
Що ж забрали із собою в могили майже сім мільйонів великомучеників голодного року? Не тільки те, що вони самі могли створити на цьому світі, а й те, чого вони так і не передали нащадкам. Вони несли в могилу найкоштовніше, що є в нації – гени, гени розуму, здоров’я, досконалості фізичної й духовної,гени милосердя, справедливості, людяності й відваги, всіх мислимих людських чеснот і талантів. Українському народові, якого ніколи не щадила доля, було завдано такого удару, якого ще не знав ні він, ні весь цивілізований світ.
Студентська молодь повинна знати і пам’ятати про це, бо саме їй доведеться крок за кроком проходити заново хресну дорогу своєї далекої і близької історії, віднайти і повернути собі і Україні духовне здоров’я.
Дирекція, педагогічний та студентський колективи училища 23 листопада взяли участь у жалобній ході та мітингу-реквієму біля пам’ятника жертвам голодомору 1932-1933років. Захід підготували і провели студенти 121 групи під керівництвом голови ЦК соціально-економічних дисциплін Венгеровського С.Б.
До студентів звернулися заступник міського голови Кірєєва О.В., в.о. директора училища Білокобильська Л.Б., історик за фахом, колишній директор педагогічного училища, а нині директор Лебединської спеціальної школи-інтернату Удод А.В., історик, краєзнавець Лисянський В.М., які наголосили на важливості і необхідності таких заходів, бо молодь має знати історію, щоб будувати гідне майбутнє.
Поетичні, хореографічні та музичні композиції студенти підготували разом із викладачами Рожко І.В., Деменко Н.М., Венгеровським С.Б.
О.М. Магаляс,
заступник директора з ВР
