Період 1932-1933 рр. – одна з найбільш трагічних сторінок історії українського народу. Протягом десятиліть наявність голодомору замовчувалася. Намагаючись нічим не затьмарити „успіхів соціалістичного будівництва”, радянське керівництво наклало табу на цю тему.

Велику трагедію пережив український народ у 1932-1933 роках. Про ці страшні події – про голодомор – тільки останніми роками  стало можливим говорити й писати. На сторінках різних видань опубліковано матеріали, які розповідають не лише про долю окремих людей, сімей, українського народу загалом, а й дають оцінку політичного, економічного та соціального стану, в якому жило, працювало населення України. Наводились для підтвердження цих висновків цифри і факти, дані з офіційних та не дуже офіційних джерел, друкувались розповіді свідків, що пережили цю страшну біду.

Викладацький колектив і студенти Лебединського педагогічного училища ім. А.С.Макаренка доклали великих зусиль, щоб увічнити пам’ять загиблих під час голодомору, зібрати свідчення тих, хто пережив цю трагедію, або пам’ятає її зі слів рідних і близьких. донести цей біль, цю трагедію до молодшого покоління.

Саме цим болем пройнялися студенти нашого закладу , зібравшись 20 листопада біля пам’ятника Жертвам Голодомору 1932-1933 років в місті Лебедин, щоб віддати шану померлим від важкої руки сталінських репресій. Урочиста хода колективу закладу до меморіалу, слова виступаючих – все це надихало на сумний, але рішучий лад. Адже народ, який пережив таку трагедію ніколи не буде переможений.

Активну участь у проведенні заходу взяв  письменник-краєзнавець Борис Іванович Ткаченко, що один із перших в Україні почав досліджувати тему голодомору. Внаслідок його роботи була видана книга «Під чорним тавром». Це перша книга на Сумщині на тему голодомору, яка була висунута на здобуття Шевченківської премії.

Всі присутні пройнялися трагізмом цієї події. Студенти зачитували спогади очевидців тих страшних років, виконували пісні, що викликали сльози у слухачів та переносили подумки в минуле, розповідали ліричні вірші, які хвилювали душу.

Звісно, повернути час назад і попередити голод не можливо, але зараз ми можемо проявити повагу і вшанувати пам’ять наших земляків, що померли під час голодомору, запаливши на вікні 22 листопада рівно о 16.00 пам’ятну свічу. Продовжуймо цю традицію!

Стеценко Олександра

Студентка    ВКНЗ СОР

«Лебединське педагогічне училище імені А.С. Макаренка»