Пам’ять болем людським наповнена,
Час з тремтінням вперед іде,
Дзвонять чорні дзвони Чорнобиля,
Входять в душі, серця людей.
Невблаганно спливає час. Але не старіє пам’ять. Вона повертає нас до жахливої трагедії, що сталася 35 років тому.
26 квітня 1986 року... Чорною та гіркою увійшла ця дата в історію людства. На благодатній землі українського Полісся, майже в центрі Європи, за 110 км. від столиці України Києва, сталася аварія, яку вважають найбільшою в світі техногенною і екологічною катастрофою. Світ здригнувся від вибуху на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції.
Страшна катастрофа сколихнула весь світ і своєю величезною руйнівною силою, і мужністю тих, хто першими зіткнулися з її наслідками. З перших хвилин катастрофи розпочалися спроби приборкати ядерну стихію. Першими удар прийняли працівники воєнізованої пожежної частини атомної станції. Вони опинилися у самому пеклі смертельної радіації. На сьогоднішній день жодного з них немає в живих.
Якби тоді вогонь не зупинили, вибухнули б ще 3 енергоблоки. В такому випадку на місці Київської, Житомирської, Чернігівської областей та півдня Білорусії утворилась би величезна вирва, а радіаційною, небезпечною для життя зоною була б вся Європа.В ліквідації наслідків аварії брали участь і ті, хто будував захисну споруду – об’єкт «Укриття»: робітники атомної станції, що залишились працювати після вибуху, атомники з інших станцій, водії автомобілів, льотчики гелікоптерів, шахтарі, які під зруйнованим реактором будували фундамент саркофагу,медичні працівники, які надавали невідкладну допомогу. Найнебезпечнішою була розчистка даху сусіднього енергоблоку. Молоді солдати лопатами скидали з даху радіоактивний граніт.
Ось вже 35 років ця незагоєна рана ятрить українську землю. Чорнобильський смерч забрав життя багатьох людей, завдає шкоди здоров’ю мільйонів українців. Наслідки чорнобильської трагедії ще сотні років відчуватимуть на собі майбутні покоління.
26 квітня – День національної жалоби, день пам’яті, день скорботи і роздумів. Бо нам є над чим замислитися. Могутність і безсилля людини продемонстрував Чорнобиль.
Наш земний уклін, довічна вдячність усім тим, хто, ризикуючи своїм здоров’ям і життям, брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС,тим, хто ціною власного життя оплатив шанс на життя мільйонів.
Тетяна Пархоменко, викладач суспільних дисциплін
