28 вересня у стінах Лебединського міського центру культури і дозвілля відбувся обласний відкритий фестиваль-конкурс української пісні імені Бориса Романовича Гмирі «З іменем славетного земляка».
Стиль виконання Гмирі, його школа співу, життя та творчість були є і завжди будуть предметом вивчення і досліджень в консерваторіях, інститутах, музичних училищах, школах. Його учнями себе вважають багато всесвітньо відомих співаків (М. Гяуров, М. Гюзелєв, Є. Нестеренко та ін.). Як вважають дослідники його творчості, якщо б свій яскравий шлях Борис Гмиря прожив в европейській країні, він став би святим ще при житті. І було б його життя набагато довшим і щасливішим.
Але постає питання — чи співалося б так цій непересічній людині? Бо партитурою йому стала страшна і щемлива історія українців, світового народу, що народив його на страждання і пам’ять про себе. Гмиря – гігант, безодня. Він посланий Всевишнім Україні як національна ідея.
Український народ не можна уявити без своїх милозвучних пісень, в яких джерельною водою струменять почуття радості, смутку, гумору, любові. У піснях постає велична природа України, якою зачаровані люди протягом багатьох віків. Просторі степи, широкі ріки, краса садків, гаїв, лісів, бурхлива історія народу-великомученика, політичні події та боротьба за свою віру — все це в народній скарбниці пісенної творчості.
Пісня — це свідок, але не німий споглядач історії, а промовистий, душевний свідок. Пісня для народу була і є необхідною потребою його життя. У ній виливалася надія на краще майбуття. Славнозвісний Олександр Довженко писав, що пісня — це душа народу. Так, і не погодитись з цим важко. Бунтівна та нескорена, трагічна й самотня, весела і жартівлива, частіше – сумна, любляча та ніжна. І все це – вишукана шляхетність, трагічна самотність, бунтівна нескореність, незмірна любов і ніжність – закладене у голосі Бориса Гмирі, голосі, народженому на нашій землі, у Лебедині. Минуло вже півстоліття відтоді, як цей голос лунав востаннє. Як писав земляк Бориса Гмирі – письменник Борис Ткаченко: «Не одне покоління буде нам заздрити, що ми жили за часів Бориса Гмирі, чули його живий голос»
Цьогоріч конкурс змінив свої вимоги до учасників: конкурсна програма повинна була виконуватись в академічній манері співу. Цим самим кількість конкурсантів зменшилась, а рівень виконання значно підвищився. Конкурс проводився у трьох вікових категоріях: виконавці віком від 10 до 13 років, виконавці віком від 14 до 17 років, виконавці від 18 і старші. Учасники змагалися у номінаціях: солісти-вокалісти, вокальні ансамблі та малі вокальні форми.
Виступи учасників оцінювало компетентне журі у складі директора Полтавського обласного центру народної творчості та культурно-освітньої роботи, лауреата премії В.Г. Короленка Дмитра Соколова, головного хормейстера Сумського обласного академічного театру драми і комедії ім. М.С. Щепкіна, викладача Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка Тетяни Ластовецької, головного спеціаліста відділу культурно-мистецької діяльності і навчальних закладів управління культури Сумської обласної державної адміністрації Віти Зубко, начальника відділу культурно-масових заходів та організації дозвілля Сумського обласного науково-методичного центру культури і мистецтв Наталії Бойко та головного режисера Сумського обласного науково-методичного центру культури і мистецтв Олени Купрійчук.
Наш коледж на цьому пісенному святі представили Півторака Ілона як солістка та дует у складі Рижової Насті та Сіробаби Яни. В конкурсній програмі були по два твори: один з яких з репертуару Бориса Гмирі, а інший – композиція сучасного українського автора. Вразивши поважне журі високим рівнем виконання, наші учасники отримали високі бали і перші місця в своїх номінаціях. Несподівана перемога стала великою радістю для наших талановитих дівчаток і викладачів, які допомогли у підготовці до конкурсу – викладача постановки голосу Деменко Н.М. та концертмейстерів Сітарської І.В. та Деменка Р.О. .
Сподіваємося, що наші талановиті переможці обов’язково у майбутньому поповнять ряди української пісенної еліти.
Людина стає натхненною, просвітленою від звуків чарівних мелодій. Нам, українцям, необхідно берегти перлину народної творчості, збагачуючи й примножуючи славу найпісеннішої нації світу. Розсипати заквітчані перлами-самоцвітами творчої мистецької душі народу звуки по просторах рідної землі. Бо тільки з піснею можна сміливо дивитися в загадкові очі майбутнього.
