Подібного звірства, людської біди

На білому світі, мабуть, не знайти,

Як зірваний колос, полягли вони.

А їм лиш хотілось діждатись весни…

Діждатися хліба – щасливу ту мить,

І там, серед поля, навіки спочить.  

«Народ, який не знає свого минулого, не вартий майбутнього». Ми не маємо права забувати сторінки своєї історії, якими б трагічними вони не були.

Світова історія знає чимало жахливих масових злочинів. Але рідко який за своїми масштабами й садизмом може зрівнятися з тим, який було скоєно в 1932-1933 роках тоталітарним  режимом супроти української нації. Скільки загинуло українців у цей голодомор ніхто точно не знає.

На початку 2010 р. офіційні обрахунки смертей від голоду зменшилися до 4 млн. чол., – ця цифра ближча до істини, але все одно вона вражає. Такі цифри важливі для нас не тому, що вони великі, а тому, що вони складаються з одиниць. Кожна одиниця – це окрема людина, зі своїм життям. Історія не зводиться до смерті. Історія – це життя. У всіх загиблих від голоду було життя. І були свої імена, свої мрії і сподівання. Згадуючи одного, пам’ятаймо про мільйони.

Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932-1933 рр. Пам’яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії XXстоліття, присвячуються ці хвилини...

24 листопада викладацький і студентський колективи КЗ СОР «Лебединський педагогічний коледж імені А.С. Макаренка» взяли участь у міських заходах приурочених 85-ій річниці геноциду українського народу, Голодомору 1932-1933 років.

Хай же пам’ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави, на власній землі!