Дякуємо за пам´ять

 

Усі народи йдуть від Бога до Його веління.

Коли приступить час прозріння й каяття,

Розкриється всім Дерево Життя й коріння,

А вільні покоління пригорнуть іще одне мале дитя.

Їм все Бог дав! Та наша мати навчила віру нас тримати.

Негода заступає шлях до щастя, чи важка дорога,

А нас у світ виводить пісня, що від Бога!

 

Ці рядки я прожила, провідчувала, прогоріла, виплакала виплекала, виспівала, ….Не рядки, а шляхи, епохи, пережиті, передумані нашим улюбленим земляком, одним  із  символів Лебединського педагогічного фахового коледжу Василем Михайловичем Довжиком, який ось уже сорок днів, як став нашим небесним оберегом.

Український поет і прозаїк, перекладач, драматург; актор театру і кіно; ведучий літературних програм Національної радіокомпанії України, член Національної спілки письменників, Національної спілки театральних діячів…

Високий інтелектуал, дотепний і кмітливий, з неперевершеним почуттям гумору, неосяжним життєлюбством, митець на летючому крилі  завжди пам´ятав перші сходинки до свого життєвого Олімпу. Я маю на увазі наш заклад, навчання у якому  Василь Михайлович закінчив у 1962 році

« Коли мене оголошують : Заслужений діяч мистецтв України, письменник,  артист театру і кіно, радіожурналіст, то я собі згадую, думаю, де я цього набрався, де я його вперше побачив, почув?  То я дуже завдячую нашому училищу, яке дало мені дорогу в світ»,- так Василь Довжик  розпочинає своє вітальне слово з нагоди 90-річчя його(нашого) рідного закладу. https://youtu.be/OK8vw_KbBYk

Згадую наше перше з ним спілкування напередодні 80-річчя коледжу ( тоді ще училища), коли я мала почесну місію запросити на ювілей «видатних» наших випускників. Звичайно ж хвилювалася, адже знаю, що творчі люди, як правило, непередбачувані. Але з першої ж миті відчула ту «сонячну енергію», яка навіть через телефонну слухавку пронизала мене піднесеною душевною щедрістю. Розмова розпочалася приблизно так:

- Доброго дня, Василю Михайловичу!

- Таки да!

- Я представляю Лебединське педагогічне училище…..

- Ооооооой, яка радість!

 І з цією радістю Василь Михайлович завжди відгукувався на всі наші звернення, прохання, пропозиції.

І зараз, коли на всіх урочистостях закладу звучить «Гімн коледжу», написаний Василем Довжиком у творчій співпраці з талановитою композиторкою, знову ж таки нашою землячкою, Оленою Лис, ми розуміємо, що пам´ять - невмируща, вона несе в собі величезеий арсенал духовних цінностей, життєвих уроків, глибоких почуттів. І, звичайно ж, вдячності…. Дякуємо Вам, Василю Михайловичу, за цю пам´ять!

 

Валентина Кіріна-Радчук, методист навчально-методичного кабінету